За підсумками панельної дискусії Ukraine Climate Tech Dealflow Session · 23 березня 2026
Коли мова заходить про інвестування в українські технологічні компанії сьогодні, першою реакцією часто є розмова про ризики. Але якщо зазирнути за лаштунки реальних угод, стає зрозуміло: ринок давно перегорнув сторінку розгубленості. Інвестори більше не тікають від ризиків, вони навчилися їх структурувати.
23 березня 2026 року команда Greencubator зібрала міжнародних інвесторів та українських кліматичних інноваторів на закритій сесії Ukraine Climate Tech Dealflow Session. Нашою метою було не просто показати пайплайн сильних компаній (хоча 12 команд, що пітчили того вечора, довели свою абсолютну глобальну конкурентність). Головною метою було перевести розмову у площину рішень, цифр і інвестиційних можливостей. Як саме європейський та американський капітал заходить в Україну? Чому складність юридичного оформлення окупається сповна? І в чому головна суперсила українських фаундерів? Ці питання стали ядром панельної дискусії, яку модерував клінтех-інвестор Раян Грант Літтл (Ryan Grant Little) за участю Андрія Зінчука (ZAS Ventures), Петра Вітека (Tilia Impact Ventures) та Юлії Бялецької (S.Lab).
Довгий час українські стартапи стикалися з тим, що розмова з іноземними фондами зводилася до співчуття, але не закінчувалася чеками. Андрій Зінчук (ZAS Ventures) дуже відверто описав цей досвід перших років повномасштабного вторгнення:
«Я зрозумів, що говорю не з тими людьми. Для інвесторів, які не мали жодного зв’язку з Україною, я виглядав як індіанець, що вистрибує з палаючої яхти і просить принести йому грошей. Це просто не мало для них сенсу».
Але сьогодні ландшафт змінився. Європейські інституційні інвестори (LP) еволюціонували у своєму розумінні ситуації. Петр Вітек (Tilia Impact Ventures) підсвітив фундаментальний зсув на європейському ринку: інвестори перестали сприймати війну в Україні як ізольований, локальний конфлікт десь на сході:
«Вони більше не бояться, що Україна впаде. Вони знають: Україна вистоїть. І тому розмова змінилася – це вже не “чи” інвестувати, це “як”: які умови, який профіль ризику, як ми це структуруємо».
А ще чому ця тема стає особистою для дедалі більшої кількості LP по всій Європі:
«Вони не сприймають цю війну як локальний конфлікт десь на сході. Вони бачать її як війну проти Європи та світового порядку, заснованого на правилах. Кілька днів тому в Чехії стався підпал. Дедалі більше людей розуміють: це не десь там».
Відповідь на питання «як» лежить у юридичній площині. Ніхто не очікує від міжнародних фондів інвестицій безпосередньо в українські ТОВ (LLC). Ринок виробив чіткий і зрозумілий стандарт: капітал заходить у холдингові компанії, зареєстровані в надійних західних юрисдикціях, тоді як операційна діяльність, R&D та виробництво залишаються в Україні або розподіляються між країнами.
«Головний фреймворк дуже простий, — пояснює Андрій Зінчук. — Наш фонд має близько 30 компаній у портфелі. 50% з них зареєстровані в Delaware (США), ще 50% — у ЄС. Ми ніколи не інвестуємо в українську компанію під українською юрисдикцією. Ви створюєте Management Company, яка володіє інтелектуальною власністю та є інструментом для інвестицій, а операційні активи знаходяться в Україні».
Ця дворівнева структура створює безпечний міст для капіталу. Але вона також вимагає від фаундерів значно вищого рівня юридичної зрілості. Юлія Бялецька, чий стартап зі створення екологічного пакування S.Lab нещодавно залучив інвестиції та пройшов суворий due diligence від Morgan Stanley, поділилася реаліями цього процесу:
«У нас є холдингова компанія в Естонії, виробництво в Іспанії, а також українська юридична особа. Коли Morgan Stanley проводили due diligence, вони перевіряли всі три наші сутності. Нам довелося надати втричі більше документів. Це додає складності, але переваги — можливість бути надефективними з фінансами та оптимізувати витрати — зрештою повністю це виправдовують».
Чому ж інвестори готові проходити через ці додаткові юридичні шари та комплаєнс-процедури? Відповідь криється в унікальній рисі українського бізнесу, яку викували кризові умови, — безпрецедентній капіталоефективності.
Там, де європейському стартапу потрібні мільйони євро на тестування гіпотез, українська команда доходить до готового продукту та перших продажів за сотні тисяч.
«Ми принаймні у п’ять-десять разів більш капіталоефективні тут — і як фаундери, і як менеджери фондів, — підсумовує Андрій Зінчук. — Оскільки доступні раунди фінансування менші, ви змушені бути ефективнішими. І це формує особливий склад розуму».
Українські інноватори вчаться будувати не просто «класні ідеї», а стійкі бізнес-моделі з першого дня. Вони використовують доступ до висококласного і відносно недорогого R&D в Україні, оптимізують виробництво та швидко масштабують продажі на ринках ЄС та США.
Коли учасників панелі запитали, де вони бачать найбільші можливості для інвесторів в Україні на найближчі п’ять років, прозвучали три напрямки: людський капітал, Defense AI та розбудова інфраструктури.
Саме цю інфраструктуру майбутнього — енергетичну, матеріальну, будівельну — створюють випускники та партнери Greencubator. 12 компаній, які виступили на пітч-сесії (від розробників систем EV-зарядки та децентралізованої вітрогенерації до творців «зеленого» водню та новітніх систем очищення води), доводять: Україна здатна експортувати не лише сировину, а й глибокі кліматичні технології (Deep Tech).
За 17 років роботи в серці зелених інновацій Greencubator підтримав понад 160 кліматичних проєктів. Ми бачимо, як ринок дорослішає. Сьогодні інвестування в український CleanTech — це прагматичне бізнес-рішення для тих, хто шукає гіперстійкі команди з глобальним потенціалом.
Попереду нові раунди, нові виходи на ринки та нові технологічні прориви. Якщо ви готові стати частиною цього процесу та відкрити для себе український кліматичний пайплайн, ми знаємо, з ким вас познайомити.
